Робота присвячена характеристиці колодязів, досліджених на поселеннях епохи Київської Русі. Про використання давньоруським населенням цього типу споруд свідчать писемні джерела та етнографічні аналоги. Проте археологічно простежити гідротехнічні споруди вдавалось лише при вивченні городиш, або ж стосовно більш пізньої епохи. Щодо селищ Х-ХIII ст., то вважалось, що забезпечення їх водою відбувалось за рахунок використання відкритих джерел. Проте досліджені протягом останніх польових сезонів колодязі на давньоруських поселеннях Шумлай та Автуничі дозволяють по-іншому відповісти на це питання, базуючись на новому фактологічному матеріалі.
Немає потреби відзначати, що кожне місце проживання людини повинно було мати своє джерело водопостачання. і давньоруські поселення в цьому відношенні не є винятком. Повідомлення початкового літопису про полян «…Бяху же погане, жруще озером, и кладязем и рощениємь, якоже прочий погани»1; осуд митрополитом Київським Іоанном II (1077-1089) тих, що «жруть бесомь і болотомъ и кладяземь»2; давня вставка до Бесіди Григорія Богослова «Про біду міста» в пам’ятці XI ст.: «Овъ требоу сътвори на стоуденыци, дежда искы отъ него, забывъ, яко Богь съ небесе дъждь даєть, ов ріку богиню нарицаєть»3; наявність серед «Сповідних питань» такого: «Не называл ли… за святыни… источники, кладязи і езера, не почетал ли их чудотворными» та інші приклади стали вже хрестоматійними і неодноразово наводились у науковій літературі, зокрема в працях М.І. Костомарова, А. Афанасьева, П.Н. Полевого, М.С. Грушевського, Н.М. Гальковського, Б.О. Рибакова, І.І. Огієнка, П.П. Толочка та ін.4 Додамо, що поклоніння колодязям збереглось у народних звичаях і обрядах до минулого століття, причому - з деякими рисами антропоморфізації5 і локальним варіантом на сіверянській території. Язичницьке обожнення колодязів, трансформувавшись, увійшло і до православної обрядовості. Його простежуємо (за митрополитом Ілларіоном) у введенні до Требника трьох чинів: «1. Чину Благословення новаго кладяза; 2. Чину о копанії кладязя і 3. Молитви над кладязем новим»7. На думку Є.В. Аничкова, культи вогню під овином, біля води і священних дерев складали найголовніші риси народної віри наших предків. Ця віра в племен, що жили переважно хліборобством, була сільськогосподарською8. Перераховані положення вказують, що слов’яни були широко знайомі з таким типом споруд, як колодязі. У доповнення до названих випадків варто додати, що за спостереженнями І.І. Срезневського, слово «колодязь» та похідні від нього, не враховуючи термінів «криниця», «студенець», «оубол» в пам’ятках давньоруської писемності вживаються близько 20 раз.9 Але з контексту повідомлень писемних джерел залишається незрозумілим, чи термін «колодязь» відповідає звичному для нас значенню цього слова, чи йдеться про «окультурене» джерельце, криничку і т. п.
Більш цінною в зв’язку з цим є легенда про «білгородський кисіль», включена до літопису під 997 р. В ній розповідається, що коли печеніги взяли в облогу Білгород і настав голод, один старець урятував місто шляхом влаштування колодязів з харчами, щоб перехитрити ворога: «В лет(о) 6505… увъдаша печенезе, яко кн(я)зя нету, и приидоша, и сташа около Белагорода,…и бе глад великъ в городе… И сотвориша вечье в Белегород(е), и реша: «…дадимъс(я) печенегомъ…» Бе же единъ старець… И реч(е) имъ: «Соберите по горсти овса, или пшеници, или отрубеи»… И повеле женамь сотворити цежа, в немже варять кисель, и повеле ископати колодязь, и нальати цежа кадь. И повеле другыи колодязь ископати и въставити другую кадь, и повеле искати мед(у)… и вольяти в кад(ь) въ друмъ колодязи. Утро ж(е) повеле послати по печенеги… Печенези же ради бывше, мняще, яко предатися хотять… И приидоша в град, и рекоша имъ лод(и)е: «…Имеемъ бо кормлю от земли; аще не веруеть, да узрите своими очима». И приведоша их ко кладязю… и почерпаша ведромъ… и поч(а)ша ясти сами первое, потом же печенези. И удивишас(я), и рекоша: «Не имуть веры наши кн(я)зи, аще ядять сами»… И яша кн(я)зи печ(е)нежьстии, и подивишас(я),…и от град(а) поидоша въсвояси»10. Як слушно відзначав з цього приводу А.М. Кирпічніков, наївність печенігів викликає сумнів, скоріше вороги просто не в змозі були взяти фортеці11. Але спорудження «фальшивих» колодязів свідчить про те, що слов’яни були знайомі саме з останнім типом споруд.
Дослідження будівель цього призначення розпочалось на початку розвитку вітчизняної археології з розкопок В.В. Хвойки на території давнього Білгорода. Будівлі для забезпечення водою відомі і в ряді інших слов’яно-руських пам’яток: у Києві, Старих Безрадичах, Зеленому Гаї, Малині, Радичеві. Судовій Вишні, Сутейську, Сніпороді, Новотроїцькому городиші та ін. Причому, споруди для забезпечення водою відомі двох типів: власне колодязі і цистерни для збору дощової і талої води.
Показовий в цьому відношенні колодязь давнього Білгорода з розкопок В.В. Хвойки. До глибини 15 м це - правильний в плані круг діаметром 9 м. З глибини 8 м в ньому фіксувався квадратний (3,1х3,1 м) зруб із товстих дубових брусів. Зверху колодязь був прикритий навісом, на рівні землі мав дерев’яний настил (знайдено обгорілі залишки дерев’яних конструкцій). На відстані 2 м на південь зафіксовано чотирикутний об’єкт (6х5 м), форма якого на глибині 9,6 м переходила в квадратну, з довжиною сторін 3 м; а на глибині 15-23 м розміри становили 2х2 м. На глибині 21 м зафіксовано сліди дощатої обшивки. Заповнення об’єктів з їх безпосереднім функціонуванням не пов’язане, тому немає необхідності зупинятись на його характеристиці. Вкажемо лише, що простір між зрубом колодязя і його земляними стінами заповнювався грунтом, який доводилось проходити при подальшому заглибленні. Через погодні умови, в зв’язку з аварійною небезпекою та через появу удушливих газів дослідження були припинені12. Додамо, що крім цитованої публікації до нас дійшла і фотокопія малюнка В. В. Хвойки, де зображено досліджуваний об’єкт* (рис. 1).
Рис. 1. Дослідження колодязя в давньому Білгороді. Копія з рисунка В.В. Хвойки.
Прикладом ще однієї споруди для забезпечення населення водою може слугувати яма № 80 з городища Новотроїцького, інтерпретована І.І. Ляпушкіним як водосховище. Округла в плані, діаметром зверху - близько 1,4, внизу - 1,7 м, глибиною близько 2 м. Дослідник відзначає, що її розташування на схилі давало можливість легко збирати до неї дощову воду, у чому можна було переконатись після першого ж дощу. Вода затрималась у ямі до закінчення робіт, протягом кількох днів. Відзначимо, що інших гідротехнічних споруд на повністю дослідженій пам’ятці не зафіксовано.
Але і в першому, і в другому випадках мова йде про місто або укріплене поселення, тобто про такі пункти, котрі повинні були забезпечувати себе ресурсами на випадок тривалої облоги. Щодо відкритих поселень, то відомі матеріали значно пізнішого часу, зокрема з території Молдови. У літературі відзначалось, що в цьому регіоні колодязі неодноразово згадуються в середньовічних грамотах як орієнтири при встановленні хотара села чи як власність, але ніяких подробиць про них грамоти не вміщують. Археологічне простежити колодязь вдалося лише на поселенні Балуати-1. Він мав циліндричну форму; глибиною 2,4 м від давньої денної поверхні; стіни його вертикальні; діаметр - 1,7 м; на дні виявлено шар мулу, потужність якого не встановлено через появу ґрунтових вод14.
Варто відзначити також і фіксацію колодязя на поселенні Вулка Лясецька (Польща), який датується рубежем II-III ст. н. е. (пшеворська культура). Верхня частина ями об’єкту зверху конічна, унизу - циліндрична, глибиною 1,9 м. У верхній частині розміри ями становили 3х2,7 м, з глибини 0,95 м - близько 2,2 м в діаметрі. Зруб біля дна зберігся на висоту 72 см (3 вінця). Складений «в обло» з колотих колод за допомогою прямокутних подвійних або одинарних вирубок. Товщина лісоматеріалу - 58 см, довжина - 1,4 м. Нижній вінець - з напівколод діаметром 14 см. Відзначено додаткові кріплення у вигляді кілків біля кутів та посередині південно-східної стіни, а також у вигляді 80-сантиметрових колодок ззовні на рівні 2 вінця біля південно-західної і північно-східної стін. Внутрішні розміри споруди - 90х90 см. Дерев’яні деталі облицьовані необробленим камінням. З колодязем пов’язані стовпові ями біля кутів. Орієнтована споруда кутами за вісями сторін світу. Верхні шари заповнення залягали лійкоподібно (рис. 2). Об’єкт має близько 30 синхронних аналогій на польських та сусідніх землях.
Рис. 2. Колодязь з Вулки Лясецької (за В. Бендером): А - загальний план, Б - вигляд з північного сходу. В, Г - розріз та план на глибині 1,7 м.
Відомий колодязь кінця XIV - початку XV ст. в садибі кричника і ювеліра в Москві та ще один - XV ст.- між двома садибами, споруджений з обаполів, вертикально забитих у землю і інтерпретований автором розкопок як тимчасовий.
Незважаючи на те, що останнім часом широко розгорнулись дослідження давньоруських селищ (лише на території Чернігівщини більше ніж на 10 пам’ятках відкрита площа досягла близько 1 тис. м2. і більше), гідротехнічних споруд епохи Київської Русі зафіксувати на них не вдавалось. Разом з тим, більшість відкритих південноруських селищ має прирічне розташування; а разом з мисовими (розташованими на місці впадіння малих струмків, річок, або на мисах, утворених ярами і річними долинами, вигинами ріки, виступами корінного берега) поселеннями прирічний тип є абсолютно пануючим17. Вважалось, що в цій ситуації забезпечення сільського населення водними ресурсами відбувалось за рахунок відкритих ‘водоймищ (джерела, струмки і т. д.), оскільки факти для аргументації іншої точки зору були відсутні.
Проте дослідження останніх років дозволили відкорегувати дане положення: в 1991 р. на пос. Шумлай10 і в 1993-1994 рр. на пос. Автуничі19 були досліджені давньоруські колодязі. Перше відкриття могло бути випадковим і нехарактерним, але наявність ще однієї аналогічної споруди дозволяє поіншому відповісти на питання про водопостачання давньоруських селищ. Зупинимось на вказаних комплексах детальніше.
Рис. 3. План поселения Шумлай (А): 1 - площа поширення культурного шару, 2 - досліджені ділянки. План розкопів 1979 і 1991 pp. (Б).
Поселення Шумлай біля села Хмільниця розташоване на невисокому узвишші, яке з усіх боків відокремлене руслом нині пересохлого струмка, що впадав у р. Стрижень (рис. 3, А). Дослідження проводилися в охоронній зоні, тому розкоп був витягнутий вузькою (10-12 м) смугою на 200 м. Таким чином, поселення було повністю перерізане розкопом з північного заходу на південний схід (рис. 3,Б). Майже в центральній частині дослідженої ділянки, на самому високому місці підвищення розташовувалась кругла споруда, інтерпретована як колодязь, що на підставі керамічного і речового матеріалу датується Х - початком XI ст. Поряд з колодязем не виявлено залишків жител і господарських споруд цього періоду, тобто на дослідженій ділянці поселення Шумлай в Х-XI ст. житлова частина знаходилась на південній і північній периферіях. На користь цього говорить і досліджена О.В. Шекуном в 1979 р. на південному схилі підвищення житлова споруда Х ст.
Рис. 4. Колодязь з поселення Шумлай: план (І), розріз (II), плани фасадів (III): а - північного, б - східного, в - південного, г - західного. Умовні позначення: 1 - темно-сірий супісок, 2 - сірий супісок, 3 - чорний супісок, 4 - темно-сірий плямистий супісок, 5 - світло-сірий супісок, 6 - сіро-жовтий супісок, 7 - сіро-білий супісок, 8 - сірий супісок, 9 - вуглики, 10 - деревина, 11 - материк.
На рівні материка будова 6 була представлена овальною плямою (4,8х4,4 м) темно-сірого супіску (рис. 4, І). У ньому при вибірці заповнення котловану зафіксовані три прошарки (товщиною до 0,1 м) чорного супіску з великою кількістю вугликів. Ці прошарки розташовувались один під одним на відстані 0,35-0,4 м.
Рис. 5. Знахідки з колодязя на пос. Шумлай: 1-10 - з котловану буд. 6; 11-13 - із заповнення зрубу; 14-17 - з простору між дошками обшивки. 1 - залізо; 2-17 - кераміка.
З цієї частини котловану походять уламки кераміки Х - початку XI ст., частина амфори, залізна платівка та втулчастий ланцетоподібний наконечник стріли (тип 78 за О.Ф. Медведєвим, датується IX- Х ст.)21 (рис. 5, 1-10). Описані вище шари займали центральну частину котловану. Нижче під ними розташовувалися паралельно наступні шари: сірий плямистий супісок (0,3-0,35 м), темно-сірий плямистий супісок (0,4 м), темно-сірий аморфний супісок. Біля стін котловану розміщувались світліші шари - сірі, сіро-жовті, сіро-білі. Таким чином, у стратиграфічному розрізі будови центральну частину (шириною близько 1,2 м) займали темні шари заповнення з горілими прошарками у верхній частині. Вони утворилися при руйнуванні і замиві колодязя. Бокові шари - це залишки засипки котловану споруди за межами зрубу (рис. 4, II). На глибині 3 м котлован мав підпрямокутну форму (3,1х2,3 м). На цій глибині, у центрі плями сіро-білого супіску, був зафіксований прямокутник деревного тліну, орієнтований боками за сторонами світу.
Рис. 6,1. Колодязь з поселення Шумлай.
Колодязь мав досить складну конструкцію. За зовнішнім краєм дерев’яної обшивки його розміри були 1,5х1,2 м, за внутрішнім - 1х0,75 м. Глибина дерев’яної конструкції (від верхнього вінця і до дошки дна) складала 1,2 м (рис. 6, 1). З заповнення походили верхні частини 7 кружальних посудин Х - початку XI ст. і фрагменти трьох денець, а також палеоботанічний матеріал (рис. 5, 11-13). У споруді простежено три рівні облицювання. Зовнішній складався з дошок (1-1,4х0,22х0,06 м), що були укладені горизонтально одна на одну. Між зовнішнім та внутвішнім облицюванням знаходились вбиті вертикально загострені дошки (1,3х0,2х0,04 м). Вони щільно прилягали одна до одної; кожна стінка складалась з 5-9 дошок, з’єднаних «в обло» (рис. 4, III). У кутах розташовувались стовпи. Один з них був зроблений з круглої колоди діаметром 13 см, решта - з обаполів шириною 4-6 см. Стовпи (довжина 1,4-1,65 м) мали зверху зарубки у вигляді плічок. Зсередини колодязь складено з досить товстих (4-6 см) та широких (15- 26 см) дошок. Стінки складалися з 3-4 дошок, укладених горизонтально (рис. 7). Така складна конструкція колодязя, ймовірно, була потрібна для фільтрації води. Біля південної сторони котловану простежено материковий виступ (1,6х0,8 м). Можливо, це - залишки входу до будови. Значні розміри котловану, наявність у верхніх шарах заповнення горілих прошарків дають змогу припустити, що над будовою були ще якісь дерев’яні конструкції.
Рис. 6,2. Колодязь з поселення Автуничі.
Аналогічна споруда досліджувалась і на пос. Автуничі, що на сьогодні є найширше вивченим південноруським селищем (відкрита площа становить близько 2,49 га). Роботи на пам’ятці ведуться з 1987 p. силами Дніпровської давньоруської експедиції під керівництвом д.і.н. О.П. Моці.
Рис. 7. Типи лісоматеріалу, використаного при спорудженні колодязя на пос. Шумлай (1-6 - дошки зрубу, 7 - вертикальна дошка, 8-10 - стовпи).
Спочатку в центральній частині поселення було відкрито об’єкт неправильної форми з нехарактерними для давньоруських селищ розмірами - до 15х25 м (рис. 8), з чорним гумусованим заповненням, що включало незначні прошарки піску (в верхній частині) і суглинків (біля дна). Глибина об’єкту збільшувалась до центру - від 0,2-0,4 м до 1 м; профілі мали лінзовидні та сегментоподібні обриси. З його заповнення походили: численні шматки печини, каміння, шлаків; кістки тварин; уламки кружального посуду давньоруського часу; значна кількість речового матеріалу.
Рис. 8. Об’єкти в розкопах 11-13 - З, 11-14 - Ж на пос. Автуничі з будівлями 362 (зліва) і 366 (справа).
Варто відзначити знахідки ножів (5), наконечників стріл (2), долота, інструменту зі зламаного ножа, оковок (5), черешків (3), стрижнів (2), інших залізних предметів; бронзових бубонців (2), уламка браслета та натільного хрестика; свинцевої блесни; виробів зі скла: намистин (3), уламків персня і браслетів (4), денця посудини; точильних брусків (2) і фрагметнів жорен (6). Звертають на себе увагу уламки візантійського полив’яного посуду та амфорної тари. За керамічним комплексом (знайдено 286 фрагментів вінець) об’єкт може бути датований XII ст., хоча профілювання кількох уламків дозволяє віднести їх побутування до кінця XI - початку XII ст.
Заповнення включало також 9 вушок амфорок волинського типу (глеків) та неповний розвал однієї такої посудини. Стратиграфічні спостереження та конструктивні особливості досліджуваного об’єкту вказують на те, що це, скоріш за все,- западина природного чи антропогенного походження, заповнена культурним шаром поселення.
У центральній частині западини, де глибина досягає 1 м, зафіксовано округло-овальну в плані споруду, витягнуту вздовж осі Пн-Пд, розмірами близько 5,1х4,3 м (будівля № 366) (рис. 9, І), її заповнення складалось в основному з глеїстих та суглинистих шарів, прошарків і лінз. Варто вказати на наявність також сажно-вугільних і піщаних прошарків і лінз у заповненні споруди; лійкоподібне залягання шарів - зі зниженням глибини та збільшенням потужності в центральній частині (рис. 9, ID. Починаючи з глибини 1,92 м (від рівня зачистки плями будівлі) зафіксовано деревний тлін, а з глибини 2,07 м - дерев’яну конструкцію підквадратної форми, розмірами близько 1,25х1,3 м, розташовану в центральній частині котловану, орієнтовану кутами за сторонами світу. Відзначимо, що вона була споруджена із дубових напівколод, обаполів, колотих колод; в одному випадку замість обапола застосовано дві дошки. Зруб складений простим замком з залишком («в обло»), вінця ретельно припасовані один до одного так, що верхній частково перекривав попередній (рис. 6, 2).
Рис. 9. Колодязь з поселення Автуничі. План (І) і розрізи (ІІ). Умовні позначення: 1 - чорна гумусована супісь і чорний суглинок, 2 - сірий глеїстий суглинок, 3 - темний сіро-коричневий гумусований та сіро-коричневий суглинок, 4 - сіро-чорний гумусований суглинок, 5 - жовто-сірий та сіро-жовтий суглинок, 6 - сірий глей з вкрапленнями жовтого, 7 - чорно-сірий суглинок, 8 - сіро-блакитний глей, 9 - пісок, 10 - деревина, 11 - сажно-вугільний шар, 12 - материк.
Простежено наявність клиноподібної підкладки в Пн3 фасаді (для вирівнювання в горизонтальній площині) та вертикальну колоду ззовні біля північного кута. Непогана збереженість зрубу (за винятком верхніх трьох зафіксованих вінців) дозволила відзначити основні розміри лісоматеріалу, використаного для будівництва колодязя. Довжина складала до 1,9 м, ширина - 6,5- 23 см, товщина 3- 13 см (в залежності від стану збереженості).
Хоча комплекс досліджено частково - на глибину 6 вінець, у заповненні будівлі № 366, в середині зрубу та навколо нього крім печини, каміння, остеологічного матеріалу зафіксовано ряд цікавих знахідок. До них віднесемо окремі фрагменти та розвали горщиків і глеків, кілька цілих форм, амфорні вушка. Число останніх становить близько 50 екземплярів. Речові знахідки репрезентовані відерними вушками (б) і уламками дужок (2), фрагментами жорен (3), залізними виробами (7), намистинами (2), уламками скляних браслетів (2), бронзовим дротом, точильними брусками (2) та ін. Привертають увагу фрагменти візантійських амфор. Надзвичайно цікавими знахідками виявились дерев’яні коромисло і предмет, аналогічний відомому за етнографічними даними прачу (напівколода з циліндричним «руків’ям») (рис. 10), уламки відерних клепок, тріски навколишніх дерев, оскільки насичені вологою шари суглинків та глеїв добре зберігали органіку. Додамо, що вироби з дерева відомі і в інших гідротехнічних спорудах, зокрема чашка і ложка, музичний інструмент (сопілка) - в колодязі глибиною три сажені,. дослідженому Г. Оссовським на городищі Глубочек22.
Керамічний комплекс в основному не виходить за межі XII ст., хоча зустрічаються уламки, що датуються XI чи рубежем XI-XII ст. Реставровано два грубих асиметричних горщики, які дещо нагадують ранньогончарний посуд, проте в даному випадку ми, найшвидше, маємо справу з індивідуальним виготовленням. Стратиграфічно матеріал не розчленовується, більше того, з рівня зачистки плями об’єкту і до глибини понад 2 м походили фрагменти одних і тих же посудин. Враховуючи при цьому лійкоподібне залягання шарів, можна дійти висновку, що кераміка з верхньої частини заповнення могла знаходитись на поверхні навколо зрубу і потрапити на вказану глибину після руйнування верхніх вінців. Значна кількість амфорних вушок, про що вже йшла мова вище, могла бути кинутою після того, як відірвалась від глеків у процесі піднімання останніх з колодязя.
Рис. 10. Дерев’яні прач (1) і коромисло (2) з автуницького колодязя.
Рис. 11. Керамічний посуд з колодязя, дослідженого на пос. Автуничі.
Три цілих та чотири фрагментованих саме таких посудин походили з заповнення, причому в одному випадку - з відірваним вушком. Для них характерна вузька циліндрична шийка висотою 2,5-3,5 см, пара симетрично розташованих вушок, максимальне розширення тулубу на середині висоти. Дещо виділяється з-поміж описаних одна посудина горщикоподібних пропорцій (з великим діаметром вінець) та ще одна - приблизно втричі меншої ємності (рис. 11).
Вже висловлювалась думка, що глеки могли слугувати не лише для транспортування води, тим більше, що поряд з ними знайдено залишки відер, їх могли застосовувати для опускання в колодязь масла, сметани, молока, використовуючи джерельну воду як свого роду «холодильник». Такий спосіб зберігання молокопродукгів має широкі етнографічні аналогії.
Цікаво відзначити, що майже впритул до колодязя було споруджено глинник - яму для зберігання і відмучення глини (буд. № 362). Прямокутна з заокругленими кутами, зорієнтована кутами за сторонами світу, мала розміри 3,85х2,85-2,95 м при глибині 0,88-0,95 м. В дні - три незначних заглиблення. Об’єкт споруджено після колодязя (це простежено стратиграфічно). З трьох шарів його заповнення нижній - жовто-зелена пластична глина - візуально тотожний глині, з якої споруджувались гончарні горни № 2, 7-9; два верхні - результат її поєднання з культурним шаром пам’ятки. Можна припустити, що цей об’єкт був споруджений біля колодязя для того, щоб весь час мати готову для використання глину потрібного ступеня зволоженості (для замазування завантажувально-розвантажувальних, тягових, димовивідних, спостережних отворів в горнах тощо).
Дослідження автуницького колодязя планується продовжити. Повна публікація матеріалів цього унікального комплексу попереду. Проте вже на даному етапі можна говорити про ряд його особливостей, про що йшлося вище і вказувати на його роль і місце у вивченні планіграфії поселення та організації господарства в ньому. Важко не погодитись з точкою зору В. Бендера, який відзначав, що колодязь як новий об’єкт господарювання поселення значно оживив його образ і є ще одним елементом, котрий вказує, що поселення мало свої певні функціональні частини, різноманітно плановані й організовані.
Резюмуючи, наголосимо, що відкриття колодязів на поселеннях Шумлай та Автуничі дозволяє стверджувати, що цей тип споруд характерний і для сільських поселень епохи Київської Русі. Дослідження названих комплексів вказує на невідомий до недавнього часу спосіб забезпечення водою давньоруських селищ.
Примітки
- ПСРЛ.- Т. II. Густынская летопись.- СПб., 1843.- С. 256; Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов.- М.-Л., 1950.- С. 105, 513; Сводная летопись составленная по всем изданным спискам летописи Л. И. Лейбовичем.- Вып. 1. ПВЛ.- СПб., 1876.-С. 7.
- Канонические ответы митрополита Иоанна II 1080-1081 // РИБ.- Т. VI.- Стб. 7; Иоанна митрополита… правило // Русские достопамятности.- Часть 1.- М., 1815.- С. 94.
- Историческая хрестоматия церковнославянского и древне-русского языков. Составлено… Ф.Буслаевым.- М.,1861.- Стб. 324.
- Костомаров М.І. Слов’янська міфологія.- К.,1994.- С. 218, 219; Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу.- Т. 2.- М., 1868.- С. 206, 207; Полевой П.Н. История русской словесности с древнейших времен до наших дней.- Т. 1.- СПб., 1903.- С. 13; Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси.- Харьков, 1916.- Т. I.- С. 45-50; Т. II.-М., 1913.- С. 33-44, 59, 60, 298-300; Грушевський М.С. Духовна Україна.- К., 1994.- С. 36, 295; Ілларіон, митрополит (Огієнко І.І.) Дохристиянські вірування українського народу.- Вінніпег, 1965.- Київ, 1992.- С. 41; Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси.- М., 1988.- С. 135,136; Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-ХІІІ вв.- М., 1993.- С. 242; Толочко П.П. Древняя Русь.- К., 1987.- С. 73.
- Сумцов Н.Ф. Антропоморфические представления в верованиях украинского народа // ЭО.- 1892.- № 4.- С. 160; Булашев Г.О. Украинский народ в своих легендах и религиозных воззрениях и верованиях.- Вып. 1.- К., 1909.- С. 338-340.
- Литвинов П. Криница - богиня плодородия у северян // КС.- 1884.- Т. VIII.- № 4.- С. 695-697.
- Ілларіон, митрополит. Дохристиянські вірування…-С. 49.
- Аничков Е.В. Язычество и Древняя Русь.- СПб., 1914.- С. 296.
- Срезневский И.И. Материалы для словаря древне-русского языка.- СПб., 1895.- Т. I.- Стб. 1212-1213, 1256.
- ПСРЛ.- Т. 38. Радзивиловская летопись.- Л. 1989. -С. 57; ПВЛ.- Часть 1.- М.-Л., 1950.- С. 87, 88, 286, 287.
- Кирпичников А.Н. К истории древнего Белгорода в X-XI вв. // КСИИМК.- М., 1959.- Вып. 73.- С. 24, 25.
- Хвойка В.В. Древние обитатели среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена (по раскопкам).- К., 1913.- С. 89, 90.
- Ляпушкин И.И. Городище Новотроицкое (о культуре восточных славян в период сложения Киевского государства) // МИА.- № 74.- М.-Л., 1958- С. 149, 192.
- Бырня П.П. Сельские поселения Молдавии XV-XVII вв.- Кишинев, 1969.- С. 129.
- Bender Witold. Kompleks osadniczy w miejscowosci Wolka lasiecka na tle osadnictwa dorzecza Bzury // AP.- t. XXV: 1980, z. 2.- S. 335-361.
- Рабинович М.Г. О древней Москве.- М., 1964.- С. 201, 202, 206, 207; Рабинович М.Г. Русское жилище в ХП-XVII вв. // Древнее жилище народов Восточной Европы.- М., 1975.- С. 161-163, 211.
- Куза А.В. Неукрепленные поселения // Древняя Русь. Город. Замок. Село.- М., 1985.- С. 98, 99.
- Веремійчик О.М. Охоронні розкопки поселення Шумлай біля Чернігова // АДУ 1991.- Луцьк, 1993.- С. 18; Веремейчик О.М. Нові дослідження поселения Шумлай // Слов’яни і Русь у науковій спадщині Д.Я. Самоквасова.- Чернігів, 1993.- С. 75.
- Готун І.А., Коваленко В.П., Моця О.П., Петраускас А.В. Давньоруське поселения Автуничі: результати останніх сезонів // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя.- Чернігів, 1995.- С.
- Шекун А.В. Раскопки и разведки на Черниговщине // АО 1979 г.- М., 1980.- С. 352, 353.
- Медведев А.Ф. Ручное метательное оружие (лук и стрелы, самострел) ХІІІ-XIV вв. // САИ.- Вып. El-36.- М., 1966.- С. 79,80.
- Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Тр. XI АС в Киеве 1899.- М., 1901.- Т. 1.- С. 93.
- Готун. І., Петраускас А. Соціально-економічний феномен давньоруського села (до підоснов формування життєвого укладу українського народу) // Ноосфера.- 1995.- № 1.- С. 26.
- Дашлюк А.Г. Українська хата.- К., 1991.- С. 89.
- Bender Witold. Kompleks osadniczy…- S. 360.