У польовий сезон 1994 р. Старокиївською експедицією здійснювались розкопки на ділянці новобудови по вул. Велика Житомирська, 11, яка знаходиться у межах давньоруського “міста Ярослава”.
Досліджена площа становила 520 м2 і близько половини її займав яр, що існував ще у Х-ХІ ст. і тягнувся у бік північного схилу Старокиївської гори до урочищ Гончарі-Кожум’яки. Загалом, у давнину рельєф цієї ділянки був досить складним : зі сходу до яру прилягало пониження, що лише на 0,7-0,8 м було вище його дна, а з півночі давня денна поверхня відстояла на 1,9-2 м вище дна яру.
На дні яру зафіксовано залишки поховання у зрубі, яке було пограбоване ще у давнину. При розчистці грабіжницького лазу, що вів до неї, знайдено привіску у вигляді молоту Тора та уламки кінця клинка і руків’я меча.
Поблизу виявлена також впущена у дно яру яма-святилище і ще три ями, що датуються Х-ХІ ст. і функціонування яких може бути пов’язане з відправленням язичницьких культів.
У дно яру також було впущено декілька поховань, з яких привертають увагу поховання № 60 і № 63 у скорченому положенні, що традиційно інтерпретуються як поховання волхвів.
Рис. 1. Оздоблення книг з місця відправлення магічного обряду.
У XII ст. яр вже було майже повністю засипано, але і надалі він продовжував використовуватись як місце поховання. Загалом тут виявлено 87 поховань, впущених вже у засип яру в ХІІ-ХІІІ ст. З речей, виявлених у похованнях, слід зазначити два випадки, коли на лівій руці кістяків було зафіксовано цілі скляні браслети.
Поблизу яру, на східному підвищенні, зафіксовано житло XI ст. та 8 поховань, які можуть бути віднесені до цвинтаря сусідньої церкви Іоана Златоуста (ХVІІІ ст.).
Тут також виявлено загадкову прямокутну яму розмірами 1,4ґ0,9 м, орієнтовану за лінією південь-північ. Глибина ями 0,5 м. Стінки її були вкриті обпаленим суглинком, а заповнення ями складалось з гумусованого, насиченного вугіллям суглинку, у якому зустрічалось згоріле гілля. У дно ями по центру було вбито кілок діаметром 3 см, який зберігся на довжину 8 см.
У північній частині ями виявлено 8 книжкових застібок, посріблений накладний хрест на палітурку, понад 40 різновеликих декоративних бронзових цвяхів та їх фрагментів, застібки у формі “кинджальчиків” і людський череп (рис. 1).
По центру ями знайдено кістяк півня у анатомічному порядку та замок. У південно-східному кутку ями виявлено ще один людський череп, на який було покладено ключ та сокиру, а під черепом - фрагменти скляної чаші. Біля черепа також знаходились кістки ноги і таз людини. Фрагменти вінець XII ст. є, вірогідно, єдиними речами, що потрапили до ями випадково.
Без сумніву, яма стала місцем здійснення магічного обряду. На цій ділянці також виявлено велике скупчення половинок та більш дрібних фрагментів (понад 300 одиниць) плінфи і литовки, яка була зібрана кимось у ХVІІ ст. з метою вторинного використання. Завдяки цьому під ним збереглась невеличка пляма культурного шару з матеріалами ХІІІ-ХІV ст.
Наприкінці ХVІІ ст. досліджена ділянка була зайнята забудовою Волоської слободи, заселенної молдованами. Тут виявлено три житлові і господарчі споруди та 4 ями, які належать до цього часу. В них зафіксовано три випадки будівельних жертв. Так, під обмазкою долівки будівлі № 3 було покладено ягня, під поріг будівлі № 1 - монету та цвяхи, а в обмазку стіни заглибленої частини комори вмуровано вінце горщика підгірцівської археологічної культури. Усі ці виявлені об’єкти складали забудову окремої садиби Волоської слободи і припинили своє існування внаслідок локальної пожежі на початку ХVІІІ ст., а близько 1731 р. садиба, вірогідно, вже була включена до цвинтаря церкви Іоана Златоуста.
Відкриття давньоруського могильника по вул. Велика Житомирська, 11 дозволяє припустити, що у ХІІ-ХІІІ ст. поруч мала існувати церква, вірогідно, на місті якої і було зведено у ХVІІ ст. Іоано-Златоустівську дерев’яну церкву.