Інститут археології НАН України
Статья посвящена типологическому и функциональному анализу археологических объектов, исследованных на древнерусском поселении около с. Гульск на Житомирщине. Значительная вскрытая площадь, большое количество исследованных построек и ям различного назначения, хронологические рамки существования памятника и его расположение в глубине Правобережного Полесья позволяют говорить об общем и особенном в развитии южнорусских селищных структур. Зафиксированные на памятнике сооружения демонстрируют хозяйственно-бытовой уклад населения, организацию сельскохозяйственного производства, железоделательного ремесла, позволяют провести параллели с другими средневековыми селищами. Изучение массовой жилой и хозяйственной застройки исследованного участка позволяют сделать вывод о высоком уровне развития этого поселения, проследить особенности его региональной специфики.
Немає необхідності додатково аргументувати загальновідоме положення про споруди як показника розвитку матеріальної та деяких елементів духовної культури людства. Відображаючи взаємодію людини і середовища; розвиток знань і навичок у галузі архітектури і будівельної техніки; громадський і сімейний побут; виробничу специфіку пам’ятки та характер окремих галузей; уміння і уявлення, смаки і уподобання мешканців, будівлі є найнадійнішим індикатором економічного та соціального розвитку конкретної поселенської структури і суспільства взагалі та, певною мірою, ступеня цивілізованості своїх власників. У зв’язку з цим, варто навести точку зору П.М. Третьякова, який відзначав, що «для реконструкції історії давніх суспільств за археологічними даними величезне значення має визначення характеру поселень і жител. Ті та інші, як правило, дуже наочно відображають в собі і соціальну структуру суспільства і основні форми його виробництва»1. Зважаючи на важливість дослідження масової забудови при вивченні життя та виробничої діяльності давньої людності, означене питання нараховує досить широку історіографію. Варто згадати присвячені різним аспектам цієї глобальної проблеми праці М.М. Вороніна, П.І. Засурцева, Г.В. Борисовича, Р.О. Юри, П.О. Раппопорта, Ю.П. Спегальського, П.П. Толочка, В.О. Харламова, Н.М. Кравченко, С.П. Юренко, М.Г. Рабиновича, А.А, Шенникова та ін. Зрештою, важко назвати археолога-славіста, який хоча б побіжно не торкнувся теми житла, за влучним висловом Б. О. Рибакова - «найдрібнішої частки, неподільного атому стародавнього суспільства»2.
Проте, у той час, як у вивченні міського житла досягнуто значних успіхів, будівлі неукріплених поселень залишались поза увагою дослідників. Винятком є стаття А.В. Успенської3 та кілька незначних за обсягом публікацій. Перш за все, це пов’язано зі становищем джерельної бази: розкопки сільських поселень майже не провадились або велись на незначній площі. На цю обставину ще в 20-ті pp. звертав увагу В. Данилович, відзначаючи: «Ще гірш щодо селищ, їх майже ніхто не вивчав. Не знати навіть нічого про тії селища, бо майже нема згадок про них у науковій літературі. Можна лише казати те, що сільська людність так само мешкала за часів нашого середовіччя по погребицях, як і за раніших часів»4. Не змінився стан джерельної бази і в 50-ті pp., на що вказувала T. М. Нікольська: «Проблема історії давньоруського села належить до числа найменш розроблених. Більшість писемних джерел села не торкаються, а наявні в нашому розпорядженні матеріали розкопок сільських поселень надзвичайно фрагментарні. Особливо це можна відзначити стосовно неукріплених поселень або селищ, планомірне дослідження котрих тільки починається»5. Публікації про забудову південноруських селищ з’явилися лише останнім часом в результаті розкопок О.П. Моці, В.О. Петрашенко, О.В. Шекуна, О.М. Веремейчик, Я.В. Барана, О.В. Сєрова та ін. Щодо писемних джерел, то, як відзначав Д.Я. Самоквасов, «найдавніший наш літопис мовчить про руські села до кінця XI ст. З XI ст. літописи починають згадувати про села, але тільки для того, щоб сказати, що в околицях такого-то міста князівські, боярські і монастирські села спалені половцями чи руськими князями в міжусобній війні, а населення сіл винищене, або взяте в полон, або втекло до міст»6. На цю ж обставину звертав увагу і М.М. Воронін, пишучи, що «на сторінки літопису «село» потрапляє в особливих випадках, коли його спалюють або грабують феодали в своїй міжусобній боротьбі, коли місцевість спіткає «мор велик» або «глад», коли ті чи інші поселення є об’єктом поділу володінь, заповіту чи, нарешті, коли в селі спалахує грізне повстання проти феодалів, яке неможливо замовчати. Іноземці… до крайності скупі на характеристики сільських поселень і селянського житла…»7. Зрозуміло, що за такого мінімуму свідчень про селища, «ще менше - як підкреслював М.М. Воронін - розроблене питання про сільське поселення стосовно його зовнішнього вигляду, планування, житла… Джерел з даних сторін поселення мізерно мало»8. Разом з тим, роль і значення селищ для середньовічної історії загальновідомі і неодноразово підкреслювались у працях фахівців, зокрема П.П. Толочка, А.В. Кузи, О.П. Моці та ін.9 Адже неукріплені поселення - найчисленніша категорія пам’яток; у них мешкала переважна більшість населення середньовічної доби; міста на території Східної Європи зростали за рахунок додаткового продукту, що створювався в сільськогосподарському секторі економіки країни; саме дослідження селищ дозволяє ставити такі питання, як історія землеробства і скотарства, розвиток общини, різноманітні аспекти матеріальної і духовної культури тощо.
Для спроб знайти відповідь на ці та низку, інших питань особливого значення набувають пам’ятки, досліджені широкими площами. Серед них - селище IX-Х ст. поблизу с. Гульськ Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл., розташоване неподалік від літописного древлянського «граду» Гольско на терасі правого берега р. Случ. У 1990 р. на пам’ятці було відкрито площу 2400 м2 та досліджено 91 об’єкт10. Поселення привертає увагу перш за все тим, що це - єдина на вказаній території пам’ятка такого типу зі значними відкритою площею та кількістю вивчених об’єктів. А хронологічні межі її функціонування дозволяють не тільки простежити ряд аспектів з історії регіону напередодні підкорення древлянського племінного союзу Київською державою, а й зафіксувати деякі моменти, що свідчать про спадковість традицій масової забудови від носіїв слов’янських культур останньої чверті І тис. до давньоруського населення. Крім того, тривалість існування поселення (близько 100- 150 років) дозволяє, з одного боку, простежити розвиток даної селищної структури, з іншого - уникнути нагромадження на одному місці різночасових об’єктів, що значно ускладнює аналіз на пунктах, які функціонували довше. Ще одна важлива особливість вказаної пам’ятки - розташування в зоні Полісся. Необхідність регіонального підходу до вивчення селищ стала загальновизнаною і неодноразово підкреслювалась у працях з поселенської тематики, зокрема В.В. Седова, О.П. Моці та ін.11. Для Полісся це особливо актуально, адже розселившись у зоні ризикованого землеробства, населення змушене було шукати додаткові джерела існування, розвивати різноманітні ремесла і промисли. На Лівобережному Поліссі навіть за доби пізнього середньовіччя це доходило, за спостереженнями чернігівського дослідника В.П. Коваленка, аж до вилову і дресирування ведмедів12. Вказана обставина призвела навіть до виникнення питання: чи існувало серед поліських селищ типове і середньостатистичне?
Певною мірою абстрагуючись, можна відповісти ствердно, але треба також говорити і про індивідуальні особливості кожного поселення та риси, що об’єднують конкретні пам’ятки в певні типи за економічною спеціалізацією13. П.П. Толочком була запропонована класифікація поселень Київської землі, де виділяються селища землеробів і тваринників, промислові і ремісничі, причому як сезонні, так і тривалого періоду функціонування. Вказані пам’ятки різняться за господарською спеціалізацією окремих районів14. Для мешканців поліських селищ, де, на відміну від центральних районів Київської землі, сільське господарство не гарантувало прожиткового мінімуму, спостерігається ще ширший спектр специфічних неукріплених поселень. Поряд з селищами землеробів і скотарів, мисливців і рибалок, ремісників і промисловиків, як тимчасових, так і довготривалих, більшість пам’яток репрезентує поєднання сільського господарства з різноманітними ремеслами і промислами або кількох ремісничих галузей. Серед них можна виділити такі, де сільське господарство було основним, а інші напрямки економічної діяльності - допоміжними і такі, де певна галузь була домінуючою відносно сільського господарства. За сукупністю отриманих на сьогоднішній день даних до першої з названих груп і належить вказане поселення поблизу с. Гульськ. Про це, передусім, свідчать особливості вивчених на ньому будівель.
На типологічні та функціональні риси об’єктів Гульського селища вже зверталась увага15, в цій же праці про них ітиметься детальніше.
У процесі дослідження пам’ятки вивчено 11 житлових споруд (буд. З-7, 9-14), будівлю для просушування зерна і випікання хліба (буд. 1), об’єкти виробничого (буд. 8) та побутово-господарського призначення (буд. 2). Серед господарських ям - залишки наземних будівель (ями 11, 36, 44, 72), причому деякі з них входили до єдиного комплексу (ями 12-14); об’єкти господарського та побутово-господарського (відповідно ями 15, 16, 18, 32-34, 57 та ями 19, 73) використання; дві функціонувало в складі єдиних житлово-господарських одиниць (ями 28, 30); ще 57 являли собою відокремлені ями з перекриттям чи заглиблення в долівках наземних споруд. Крім цього, один об’єкт датується раннім залізним віком (яма 31), один - не пов’язаний з функціонуванням селища через пізнє походження (яма 48). Ще три виникли внаслідок ерозійних процесів на території пам’ятки16 (рис. 1)*.
Серед досліджених на селищі споруд житлового призначення один об’єкт (буд. 3) пов’язаний з початковим етапом функціонування селища і за керамічним комплексом належить до культури Лука-Райковецька. Майже квадратний у плані котлован (4,6х4,9 м) заходив у материк до позначки 0,5-0,54 м. Зорієнтований кутами за сторонами світу, мав дещо похилі стійки і долівку з утрамбованого материкового піску. У східному куті зафіксовано залишки печі-кам’янки (рис. 2).
Варто відзначити, що подібні споруди, відкриті на поселенні в ур. Лука поблизу Райковецького городища17, вважаються характерними для пам’яток Луки-Райковецької18.
Інші титлові будівлі (№ 4-7, 9-14) квадратної або прямокутної форми розмірами від 2,6х2,8 до 3,4х3,9 та 3,6х3,7 м; зорієнтовані кутами за сторонами світу (іноді - з деяким відхиленням), їх котловани заглиблені у материк в основному на 1,2-1,3 м, хоч глибина деяких сягала 1,5-1,6 м. Вони мали переважно вертикальні, іноді - дещо відхилені назовні стіни та пласке дно з утрамбованої материкової породи. Опалювальний пристрій у вигляді печі-кам’янки, її розвалу чи слідів зафіксований у східному чи північному (по три випадки), іноді - південному (у двох випадках) або південно-східному чи західному (по одному випадку) кутах. Печі складені із шматків необробленого базальту без зв’язуючого розчину, їх розміри: 1,2х1,2; 1,2х1,6 (у двох випадках); 1х1,6 м. Судячи за слідами від стовпчиків, розміри можна встановити ще у двох об’єктах. Вони становили 0,8х1 та 1х1 м. У ході досліджень вдалося простежити певні конструктивні особливості жител. Так, у буд. 4, б, 9,11 зафіксовано стовпові ямки по кутах та посередині стін, у буд. 5, 7, 12 - по кутах, їх діаметр 15-25, глибина від 5-8 до 15-40 см, причому в межах однієї споруди приблизно однакова. Додаткові ямки від стовпчиків фіксуються в заглиблених частинах буд. 5, 7, 11, 12, 14, стовпові ямки, що конструктивно пов’язані з піччю,- в буд. 4-6, 9, 13. У спорудах № 4, 7, 9 ями розміром 0,3х0,3 та 0,4х0,45 м і глибиною 0,3-0,4 м зафіксовані в центрі об’єкту. Вони трактовані як сліди стовпів, що підтримували дах.
Показова в цьому відношенні буд. 4 - квадратна, 3,1х3,1 м, зорієнтована кутами за сторонами світу з незначним відхиленням. Доброї збереженості піч розмірами 1,2х1,2 м містилась у східному куті і челюстями була спрямована на південний захід. У підлозі з утрамбованого материкового піску, що знаходилась на глибині 1,4м від сучасної поверхні, зафіксовано стовпові ями діаметром 15-20 і глибиною 15 см, біля східної стіни - яму від напівко-лоди. Масивна стовпова яма була у центрі споруди (рис. З, А).
Інший приклад - буд. 13. Її квадратний (3,2х 3,2 м) котлован сягав такої ж глибини, як і буд. 4. Орієнтація повторювала попередній випадок з деяким відхиленням. Розвал печі, повернутої челюстями на північний захід, зафіксовано в південно-східному куті. У північно-східному кугі будівлі - пласт світлої дрібно-відмуленої глини розмірами 40х50, за товщини З-5 см (рис. З, Б).
Найінформативнішою і найцікавішою в плані конструктивних особливостей (через загибель від пожежі) виявилась буд. 9, про яку вже йшлося19. її заглиблена частина, зорієнтована кутами за сторонами світу, виявлена у вигляді світлої плями, оточеної по периметру рештками згорілих стін. Розміри об’єкту на рівні фіксації - 3,9х4 м, залишки стін мали довжину 3,4 за ширини 3 м. Дослідження показали, що у котловані вздовж кожної стіни було встановлено стовпи діаметром 10-15 см, на 20 см впущені в долівку. Ззовні впритул до стовпів укладались соснові дошки та обаполи; простір між останніми та стінами котловану забутовувався світлою материковою глиною. У центрі будівлі містилась яма розмірами 40х45 см та глибиною 0,4 м. Піч, розташована у південному куті, дійшла до нас напівзруйнованою. її розміри становили 1,3х1,3х0,8 м, хоч стовпові ямки вказують, що в період функціонування опалювальна споруда була дещо меншою - 1х1 м. Складена на підлозі, за 20-30 см від дерев’яних стінок, челюстями повернута на захід. Глибина будівлі - 1,2 м від рівня сучасної поверхні, в заповненні - напівобгорілі залишки стін та даху (рис. 4, А, Б; 5). Вдалося зафіксувати додаткову дерев’яну конструкцію вздовж південно-західної стіни у вигляді семи дерев’яних стовпчиків діаметром близько 10 см, а також біля північно-східного кута. Стовпчики могли фіксувати наземну частину стін заглибленого житла, утримувати додаткову, подвійну стінку, утеплювач. Вивчення сучасної забудови дозволяє простежити такий прийом і в наші дні20. А з урахуванням того, що в мікрорегіоні панують західні та південно-західні вітри, саме останній варіант ідентифікації здається найвірогіднішим21. Разом з тим, стовпчики з південно-західного боку могли мати й інше призначення. Якщо в цій стінці розташовувався вхід до об’єкту, а будівля була каркасно-стовповою в заглибленій частині і зрубною в наземній, то вони могли виконувати функцію додаткового кріплення колод, перетнутих дверним отвором. Варто додати, що стовпчики навколо заглибленої частини мало житло кінця XI-XII ст., частково досліджене 1992 р. на багатошаровому поселенні Велика Снітинка-IV. Там за межами котловану зафіксовано 18 ям від стовпчиків діаметром 10-20 см, впущених в землю на 9-23 см. Відстань між ними біля північної стіни - 30-40, біля східної - 30-100 см.
Висловалювалось припущення, що вони могли бути залишені конструкцією, що утримувала перекриття, або є слідами галереї, призьби, утеплювача стін в холодну пору року22. Стовпчики в долівці та за межами котловану заглибленої будівлі відомі і на слов’янському поселенні Тетерівка-1 (споруда № 6). У цьому випадку може йтися про конструкції, що підтримували схил даху23.
Аналіз планіграфії та хронології вивчених на селищі жител дозволив помітити цікаву деталь у їх взаєморозташуванні. Як уже відзначалося, із 11 одне (№ 3) датується періодом Луки-Райковецької, ще два (№ 6 та 10) були розібрані мешканцями селища ще в часи існування інших об’єктів, решта могли бути синхронними. Застосування запропонованої Я.В. Бараном методики «діагональних прив’язок» (пізніші житла розташовані так, що лінія, проведена по їх діагоналі від пічного кута, вказує на більш раннє житло; на думку автора методики це свідчить про родинні зв’язки24) дозволяє побудувати хронологічні ряди жител: 3-5, 3-6-4, 10- 7, 13-9, 13-11, 12-14 та говорити про динаміку розвитку вказаної селищної структури за досить вузький проміжок часу.
На завершення характеристики досліджених на пам’ятці жител вкажемо, що подібні будинки типові для слов’яно-руського населення регіону і широко побутували на ряді інших поселень25. Вивчені характерні риси та конструктивні елементи дозволяють уявити їх зовнішній вигляд. Свого часу І.І. Ляпушкіним висловлювалась думка, що слов’янське селище, забудоване житлами і господарськими спорудами напівземлянкового типу «вірогідніше всього… більше нагадувало курганний могильник, ніж поселення. Тільки пічний дим та снуючі між житлами люди оживлювали цей пейзаж. Саме таким він і виявився в графічному оформленні…»26. Детальне вивчення особливостей масового будівництва дозволило Г.В. Борисовичу вказати на помилковість такої точки зору, відзначивши, що до цього спричинило безпосереднє перенесення окремих типів існуючих будівель як готової реконструкції давніх споруд лише на підставі подібності конструкцій без урахування цільового призначення об’єктів. Дослідник припускає, що підставою для ототожнень, про які йдеться, могло послужити використання погреба (за подібністю його плану до плану землянки) як зразка для реконструкції27.
Прикладом уявлення про зовнішній вигляд та інтер’єр слов’янського житла, можуть слугувати реконструкції будівель Новотроїцького городища, наведені І.І. Ляпушкіним та піддані критиці Г.В. Борисевичем. Ці споруди показані як житлові камери в межах дослідженої заглибленої частини з перекритим землею двосхидим ,дахом котрий спирається на краї котловану і підтримується опорними стовпами28 (рис. 7, А, Б). Дещо відрізняється від вказаних реконструкція, запропонована П.О. Раппопортом. І у випадку зі зрубним помешканням VIII-Х ст., і з каркасно-стовповим Х-ХІ ст. (обидва - напівземлянки) стіни піднімаються над поверхнею землі, але житла повністю перекриті земляним насипом29 (рис. 7, В, Г).
Подібний зовнішній вигляд каркасної та зрубної напівземлянки наводить і О.М. Приходнюк30 (рис. 8, А, Б). У цьому випадку одна з будівель землею не засипається. Земляний накат на жердинах над заглибленою частиною житла був запропонований при реконструкції жител Суздаля. Автор розкопок вказує на те, що колоди перекриття впирались у грунт, а стіни були облицьовані обаполами, кілками або ж зміцнювались плотом31. Одне з жител згодом було реконструйоване графічно32 (рис. 7, Д). Вказана реконструкція піддалась критиці з боку авторів статті «Рядовий міщанський будинок у Києві XI-XIII ст.» за простоту і примітивність, а відтак - і архаїзацію давньоруського побуту33. Реконструкції, запропоновані П.О. Раппопортом, викликали зауваження з боку Г.В. Борисевича. Основні з них стосувались трактування наземних частин, будівельно-технологічних і архітектурно-функціональних питань, у тому числі притискання до стовпів верхніх частин стін шляхом спорудження насипу по периметру. Пропонувалось інше конструктивне рішення: каркасно-стовпова обшивка стін заглиблення та зрубне (можливо - більших розмірів) або каркасно-жердинне з глиняною обмазкою зведення верхньої частини будівлі. Піддано сумніву також доцільність земляного перекриття і підкреслена пооблематичність несучої спроможності тонкої підкладки під земляний насип34. Неможливість використовувати земляні підсипки тому, що дерево не витримало б ваги землі, підкреслювалась і А.В. Арциховським35.
Разом з тим, за спостереженнями О.М. Приходнюка, напівземлянки, аналогічні реконструйованій ним за матеріалами Поділля, побутують в регіоні і в XX ст.; можливість використання землі зверху дерев’яної конструкції підтверджується і розрахунками36. Що ж до конструктивного виконання верхньої частини заглибленого житла, то точка зору про спорудження її з дерева і глини висловлювалась і М.М. Вороніним37 Подібну думку мав і А.Л. Монгайт, який вважав, що двосхилий дах спирався на вертикальні стовпи (посередині і по кутах); дослідник припускав і можливість спорудження зрубу в кілька вінців над заглибленим житлом. Він відзначав: «Неправильно було б уявляти собі давньоруську напівземлянку як примітивне, близьке до первісних, житло. Давньоруська напівземлянка являла собою один із способів спорудження житла, при якому застосовувалось часткове заглиблення в землю. При цьому іноді напівземлянкове приміщення входить в більш складні конструкції… Відкриття напівземлянок не виключає існування… складного, навіть багатокамерного житла. Застосовуваний археологами термін «напівземлянка», що відображає конструктивні особливості будівлі, не повинен вводити в оману читача, створюючи неправильне враження про начебто примітивність давньоруських жител»38. Глинобитні стіни, дерев’яний каркас, який складався з кількох вертикальних стовпів, вкопаних у землю, з’єднаних між собою нечисленними дерев’яними перев’язями, переплетеними рідким пруттям - так уявляв наземну частину напівземлянок М.К. Каргер.
Нижня частина, на його думку, облицьовувалась дошками, закріпленими в пази дерев’яних стовпів чи обмазувалась глиною (додамо, що таке поєднання двох принципово відмінних інженерних рішень було піддане і критиці з боку П.П. Толочка як навряд чи існуюче в дійсності)39. Запазовування розколотих колод у повздовжні жолобки вертикальних опор пропонує і П.І. Хавлюк, базуючись на вивченні сучасної архаїчної забудови40. Можливість комбінованих способів спорудження заглиблених жител була підтримана також В.В. Приймаком41. Аналізуючи землянку IX-Х ст., Б.О. Рибаков дійшов висновку, що до її квадрату «з двох боків прилягали неширокі смуги (близько 2 м), що йшли вздовж всієї землянки. Це був «піл», що прилягав до заглибленого квадрату землянки і був покритий дахом», тобто фактично площа житла могла бути значно більшою, ніж площа її заглибленої частини42. Ряд дослідників залишились прихильниками точки зору про земляний накат на покрівлі та навколо стін. О.В. Сухобоков та С.П. Юренко наводять реконструкції, запропоновані І.І. Ляпушкіним, відзначаючи, що вони навряд чи можуть викликати якісь заперечення43. Такий варіант (за О.М. Приходнюком) наводиться і І.С. Винокуром та П.А. Горішнім44. Він також зображений і при реконструкції житла Х-XI ст. з Володимира-Волинського45, хоча в останньому випадку збігається з реконструкцією П.О. Раппопорта і дещо відрізняється від плану, на якому відсутні сходинки входу (рис. 8, В, Г). Додамо, що подібно до наведених прикладів Г.В. Борисевич реконструює не житло, а погріб - на прикладі споруд зі Старої Рязані46 (рис. 8, Д). Разом з тим, точка зору про земляні покрівлі на слов’янських житлах продовжує побутувати. Нещодавно вона була підтримана Б.О. Тимощуком, який висловлював її і раніше47.
Ряд авторів уникли спорудження земляного насипу над заглибленими будівлями. Г.Б. Федоров вважав, що над заглибленими частинами з обмазаними глиною і обпаленими стінками споруджувались наземні - з лози, жердин і глини48 (рис. 9, А). Ця точка зору була підтримана Ю.С. Асєєвим49 та авторами праці «Рядовий міщанський будинок…»50. Аналогічно зображена і кісткорізна майстерня XII ст. з Пересопниці51 (рис. 9, Б). Інші приклади - реконструкції В.Д. Барана та А.І. Кутового: житло № 50, Рашків III, VI ст.52 (рис. 10), В.О. Петрашенко: житло № 26, Монастирьок, IX-Х ст.53 (рис. 9, В), В.О. Харламова та П.П. Толочка: житло IX ст. поблизу с. Монастирьок54 (рис. 9, Г).
Відомі також споруди давньоруського часу, реконструйовані так, що заглиблення являє собою лише центральну частину житла. Це наведені П.П. Толочком і В.О. Харламовим будівлі з Києва: XI ст., територія Михайлівського Золотоверхого Монастиря55 (рис. 11, А) та XII ст., Десятинний провулок, 556 (рис. 11, Б), а також реконструйована Т.Н. Нікольською та Г.В. Борисевичем напівземлянка теслі з городища Слободка57 (рис. 11, В) і будівлі зі Старої Рязані (рис. 11, Г). Стосовно останньої пам’ятки вказувалось, що тут відкрито лише наземні житла, деякі з них мали заглиблені підкліти та підпілля, зафіксовані і «полички» в інтер’єрі між обшивкою стін та окладним вінцем58.
Варто згадати і численні реконструкції слов’янських та давньоруських поселень і жител, що наводяться в «Давній історії України»59.
З урахуванням пропозицій щодо зовнішнього вигляду слов’яно-руського житла, висловлених у вказаних працях, можна реконструювати житлову споруду Гульського поселення на прикладі буд. 9 (рис. 5).
Як уже відзначалось, дослідження на пам’ятці дозволили виявити ряд будівель побутово-господарського використання. Серед них - № 1, інтерпретована як споруда для випікання хліба і просушування зерна60. Дзвоноподібна, діаметром на рівні материка - 2, по дну - 2,3, глибиною 1,07 м. У верхній частині її заповнення зафіксовано черінь поганої збереженості розмірами 0,45х0,5 м, товщиною близько 25 см, а на дні - уламки глиняної жаровні з високими бортиками, орнаментованими пальцьовими вдавленнями (рис. 12, А, Б). Наявність жаровень на варистих та спеціальних печах відзначалась у літературі, а їх зовнішній вигляд показаний у працях П.О. Раппопорта, С.П. Юренко та ін.61 (рис. 12, В, Г).
Комплекси для просушування зерна і випікання хліба отримані в результаті розкопок пос. Григорівка (роботи В.О. Петрашенко), Овраменків Круг (роботи О.М. Веремейчик)62. Під назвою «шиш», «шишок» відомі і примітивні конусоподібні конструкції з опалювальними пристроями (вогнище, піч, принесений ззовні жар) всередині і накладеними на дерев’яні жердини снопами ззовні. Такий тип снопосушилень має численні етнографічні аналогії63 і відомий на давньоруських поселеннях64. Крім слов’янських народів сушильні такого типу зафіксовані, за спостереженнями В.Й. Довженка, і у чувашів та башкирів. Подібній ідентифікації сприяє наявність навколо об’єкту ямок від кілків діаметром 5 см. В разі такого застосування буд. 1 з поселення Гульськ жаровня могла встановлюватися між вогнем та конічною конструкцією зі снопами. Цим пояснюється погана збереженість черіня, залягання його на черговому шарі заповнення ями, в той час як бортики жаровні знайдено значно нижче, на дні, присутність у заглибленій частині буд. 1 дрібної печини, деревних вуглинок тощо. Разом з тим, погана збереженість опалювальної споруди та сильна пошкодженість кротовинами материка, що ускладнювало фіксацію ям від кілочків та жердин, не дозволяє робити беззаперечних ототожнень. Конічною могла бути і легка наземна споруда для захисту від негоди над ямою будівлі № 1. Прикладом подібного об’єкту можуть бути погреби з городища Новотроїцьке: дзвоноподібної форми з куреиеподібними наземними частинами65 (рис. 13). Точка зору про наявність над ямами дерев’яних конструкцій (фіксується за слідами в землі) у вигляді «куреня чи овина», аналогічних реконструйованому І.І. Ляпушкіним, висловлена і О. В. Сухобоковим та С. П. Юренко в праці, присвяченій Опішнянському городищу66.
Так реконструюється і ряд об’єктів зі Старої Рязані67, хоч там відомі ями з двосхилою покрівлею68. Стосовно будівлі з Гульського поселення додамо також, що не виключене подвійне, точніше - вторинне використання даного об’єкту.
Зі зберіганням зерна та інших продуктів можна пов’язати ями 2, 4-6, 38, 46. 47, 59, 67, 69, 70 та ін. Круглі в плані, циліндричної, грушоподібної, дзвоноподібної форми, вони розташовуються компактними групами поблизу жител (по чотири - біля буд. 4 та 10, три - біля буд. 13 тощо). У заповненні деяких з них - шматки глиняної обмазки стін. Прикладом може бути яма 4. Грушоподібна, глибиною понад 2, діаметром на рівні фіксації - 1,4, на рівні дна - 1,2 м (рис. 14, А). З її заповнення походили численні уламки посуду, залізні вироби, у т.ч. ніж та уламок ще одного, риболовний гачок. Яма 38 дещо менша - діаметром 80, глибиною 89 см, за формою - глекоподібна (рис. 14, А). Інші приклади - ями 70 та 71. Округло-овальні, перша мала розміри 1,3х1,1 при глибині 2,1 м, друга - 2,2х1,8 м з дном, що заходило в материк на 2,12 м (рис. 14, Б, В).
Додамо, що аналіз взаєморозташування описаної вище будівлі для просушування зерна і випікання хліба та ям для збіжжя і припасів дозволив висловити припущення про те, що перша була в общинному користуванні, інші - належали окремим сім’ям69.
Безсумнівно, що господарське призначення мала буд. 2. Підпрямокутна, з двома рівнями дна, глибиною в південній частині - 0,4, в протилежній - 1-1,12 м, причому північна частина являла собою округлу яму діаметром 1,6-1,8 м. У слабозаглибленому секторі знаходилось вогнище, складене з шматків базальту. Датується об’єкт періодом культури Лука-Райковецька (рис. 17, А). Скупчення обпалених каменів виявлено також в ямах № 24, 29, 74, а шматків базальту без слідів перебування у вогні - в ямах № 19, 58.
Серед інших ям, що складали єдині житлово-господарські комплекси з дослідженими будинками, варто згадати ями № 28 і 30, інтерпретовані в ході розкопок як погріб і хлів.
Перша мала овальну форму, розміри 1,8х1,4, глибину 1,05 м; друга - овальна, витягнута в довжину на 3,1 при максимальній ширині 1,6 м. Слідами легких наземних споруд могли бути ями 11, 36, 44, 73 - витягнутих овальних чи підпрямокутних обрисів, заглиблені в материк на 0,3-0,4 м, причому яма № 36 експлуатувалась, вірогідно, разом з житлом № 9. Ями 12-14 утворювали єдиний комплекс, а 32 і 57 слугували господарсько-побутовими приміщеннями, використовуваними мешканцями сусідніх будинків (рис. 15). Як один з варіантів зовнішнього вигляду наземних чи слабозаглиблених споруд можна навести об’єкт з Новотроїцького городища, опублікований І.І. Ляпушкіним71 (рис. 16).
Археологічні знахідки з досліджених об’єктів свідчать, що мешканці Гульського поселення, крім землеробства, тваринництва, рибальства, мисливства займались залізоробною справою. Показова у цьому відношенні буд. № 8 (рис. 17, Б). Її котлован - неправильно-округлої форми, діаметром близько 2,2, заглиблений на 1 м від рівня сучасної поверхні.
Стінки - майже вертикальні, дно рівне. На долівці в північно-східному кутку - розвал печі-кам’янки, повернутої челюстями на захід. У ньому та навколо опалювальної споруди в нижній частині заповнення будівлі зібрані млинцеподібні залізні шлакові конгломерати діаметром 10-15 см, уламки керамічного посуду, два залізних вироби71. Знахідки шматків шлаку самі по собі не є унікальними. Проте, їх скупчення і явний зв’язок з теплотехнічною спорудою конкретного об’єкту відповідає критеріям виділення залізоробного виробництва72. Зрозуміло, що будівля № 8 - виробнича майстерня металурга. Щодо визначення її конкретного місця в системі процесу отримання заліза, то можна припустити, що вона могла використовуватись для отримання сиродутного заліза тигельним способом. Аналогічний рудний конгломерат, сформований в посудині, відомий на поселенні Автуничі в Чернігівському Поліссі73. Звернемо також увагу на факт розташування вказаного виробничого комплексу з пос. Гульськ безпосередньо в зоні житлової та господарської забудови. Для першої половини І тис. це характерно. Згідно запропонованої С. В. Панько-вим типології, пос. Гульськ можна віднести до І типу пам’яток чорної металургії, тобто до таких, де залишки залізодобування знайдені безпосередньо на території поселення74.
Щодо давньоруського часу, то цей прийом вважається нетрадиційним. За спостереженнями Б.О. Колчина, виробничі об’єкти сільських залізоробів розміщувались, як правило, на незабудованій ділянці75.
Резюмуючи нагадаємо, що на селищі площею близько 6 га (виходячи з меж поширення культурного шару) досліджено лише 2400 м2. Вибір розкопаної ділянки, її форма і орієнтація були зумовлені потребами сучасного господарського будівництва. Тобто, інформаційні можливості пам’ятки далеко не вичерпані. Але і те, що вдалося простежити, несе цікаву і різнобічну інформацію про древлянське селище. Значну роль у висвітленні різних аспектів історії даного поселення відіграють досліджені на ньому споруди. Вони відображають ритм життя і економічної діяльності на пам’ятці, динаміку розвитку даної селищної структури, специфіку організації господарства, виробничі процеси в різних галузях. Досліджені будівлі дозволяють наочно уявити середньовічне селище, реконструювати деякі елементи його архітектурного вигляду. Пам’ятка постає перед нами як складний, багатогранний і високо-розвинутий тип соціально-економічного феномену, репрезентованого середньовічними селищами поліської зони.
40 Хавлюк П.И. Раннеславянские поселения Семенки и Самчинцы в среднем течении Южного Буга // МИА.- № 108.- М., 1963.- С. 323.
61 Раппопорт П.А. Древнерусское жилище…- С. 152.- Рис. 55; Юренко С.П. Домобудівництво населення Дніпровського Лівобережжя в VIII-X ст. // Археологія.- Вип. 45.- С. 43.- Рис. 7.