Археологічна періодизація — система періодизації культурно-історичного поступу; складається із трьох віків — кам'яного, останнім періодом якого деякі вчені вважають енеоліт — мідно-кам'яний вік, бронзового та залізного. Археологічна періодизація охоплює періоди які не висвітлені, або ж слабко висвітлені в письмових джерелах і закінчується на так званій історичній епосі — часові відомому вже не лише з археологічних. але й з письмових джерел. Слід підкреслити, що археологічна періодизація охоплює культури про які нам щось відомо виключно чи майже виключно з археологічних знахідок.
Археологічна періодизація розроблена у першій половині ХІХ століття на археологічних матеріалах Скандинавії. В подальшому блискуче підтверджена на інших територіях Старого Світу і набула значення загальної культурно-історичної періодизації. Основним критерієм розрізнення віків чи діб, який використовується в археологічній періодизації, є залучення до виробництва та побутового вжитку нових, після каменю, природних матеріалів — спочатку міді, а потім бронзи та заліза. Археологічна періодизація послідовно фіксує найважливіші зрушення у матеріально-технічному розвитку людства, і в цьому полягає її пояснювальне значення. Вона є одним із важливих інструментів систематизації та первинної оцінки археологічних пам'яток. До неї не закладено ніяких соціально-економічних критеріїв, а тому в дослідженнях проблем соціального та економічного розвитку людства вона відіграє допоміжну роль.