Мізинська культура — археологічна культура пізнього палеоліту.
Назва походить від Мізинської стоянки в селі Мізин, Коропського району, Чернігівської області на Сіверщині.
Територія поширення — долини рік Десна, Сейм, Середнє і Горішнє Подніпров’я, і на першому етапі — в Горішньому і Середньому Подонні.
Час: 23,000(іноді 25,000)-14,000(іноді 13,000) роки тому.
Частини Вілендорф-костеківського комплекса культур, що також називають Східний гравет. Була третьою археологічною культурою цього району після деснинського мустьє і Стрілецької культури, що охоплювала значно більшу територію, ніж Мізинська культура. Поява культури пов’язується з просуванням носіїв Павлов’єна з Дунаю (Вілендорф, Нижня Австрія) і Моравії долинами Вісли і Прип’яті в Надніпрянщину. Деякі відмінності в культурі орігінального Павлов’єна з Мізинською культурою вказує на змішання місцевого населення попередньої Стрілецької культури з павлов’єньцями.
На першому етапі, етапі просування павлов’єнців на схід, охоплювала середню Надніпрянщину (Кирилівська стоянка), долину Десни (Мізин, Бикі 1, −2, −4 (Пени), Супоневе, Говоруха, Міньєвський Яр, Чулатове-1, Бужанка, Хотильове 2) і Дон (Октябрьське-2/1, Борщове-2, Гагарине).
На другому етапі була зосередженна в долині Десни, Сейму, середнього і горішнього Дніпра (стоянки Хотильове 2,Борщове 1, Ями, Супоневе, Мізин, Бикі 1, −2. В Подонні і в долині Окі постала місцева культура східного гравету — Костьонківсько-авдіївська культура.
Територіально виділившись, Мізинська культура вперше в історії означила культурну і етнічну межу між сучасними українською і російською територіями.