І.А. Готун, Інститут археології НАН України
Розглядаючи характерні риси неукріплених поселень епохи Давньої Русі, необхідно брати до уваги їх соціальну та економічну неоднорідність. Аналіз пам'яток Київської землі привів П.П.Толочка до висновків про існування різних типів селищ. Мешканці одних були зайняті виключно в сільському господарстві причому дані поселення не були однотипними, і їх відмінності визначалися, передусім, економічною спеціалізацією окремих територій; в зонах родючих грунтів знаходилися великі землеробські села, в поліських районах і в заплавах крупних річок розташовувалися невеликі поселення скотарів. Для інших характерний ремісничий і промисловий напрямок в господарській діяльності. Наводяться приклади щодо сезонних виробничих поселень, зокрема в басейні Тетерева, жителі яких займалися добуванням болотної залізної руди; довготривалих спеціалізованих виробничих селищ по видобутку будівельного каменю і точінню шиферних пряслиць в околицях Овруча; вказується на інші виробництва в основі економічної діяльності: гончарне тощо, виявлення і дослідження яких - справа майбутнього [Толочко, 1980, с.162, 163]. Вчений підкреслював, що поява промислових селищ, населення яких тимчасово (сезонно) чи постійно займалося ремісничою діяльністю (виплавкою заліза, випалюванням деревного вугілля, добуванням і обробкою шиферу) була обов'язковим наслідком подальшого розвитку продуктивних сил і поглиблення процесу поділу праці [Толочко,1975,с.27].
Наступні дослідження дозволили виявити ще більш строкату і багатогранну картину. Якщо ж аналізувати поселення не лише Київської землі, то навіть у межах Середнього Подніпров'я привертають увагу утворення, котрі значно розширюють і уточнюють наші погляди на соціально-економічний феномен давньоруського села. Особливо це стосується глибинних районів Полісся, що розглядатиметься нижче. І визначалося вказане явище як специфікою виробничої діяльності населення, так і соціальним змістом самого селища.
Підводячи попередні підсумки і окреслюючи подальші перспективи археологічних робіт з сільської тематики, О.П.Моця підкреслив, що вдалося зафіксувати різноманітні типи поселень, за якими стояли їх конкретні соціально-економічні функції, що досить широко різнились між собою. Серед них такі, які можна розглядати як населений пункт, жителі котрого (державні смерди) влаштовували свої взаємовідносини з верхівкою суспільства виконанням різноманітних натуральних повинностей (Автуничі); пункти князівського домену (Дорогинка, Ліскове); такі, що стояли ближче до відкритих торгово-ремісничих поселень типу Гньоздово та Бірки, але знаходились у приватних володіннях представників класу феодалів (Григорівка) [Моця, 1991, с.7,8]. Міський характер останнього із названих селищ відзначається і автором розкопок; дослідниця підкреслює, що до таких висновків приводить характер планування і щільність забудови: одна садиба на 250-300 кв.м [Петрашенко, 1998, с.212]. "Міська" номенклатура археологічного матеріалу, культурно-релігійний характер багатьох знахідок, археологічні докази зв'язку населення з князівською владою дозволили дослідниці висловити припущення, що григорівське поселення відповідає погосту - адміністративному центру, який виникав в результаті окняжіння земель [Петрашенко, 1998, с.212,213]. Для цього типу поселень в складі доменіальних князівських володінь - на думку Б.О.Рибакова - характерні риси феодального організму, впровадженого в гущу селянських "вервей" і "весей", відірваного від доменіальних баз, поселення, де перебував гарнізон, існували приміщення для данини, навколо якого споруджувались укріплення; це і відрізняє його від становища - більш простої в соціально-економічному плані бази для прийому князя в період полюддя [Рыбаков, 1993, с.364,365].
Іншого типу селища вивчені на Чернігівщині. Як вказував М.С.Грушевський, "всі засоби чернігівської династії і чернігівського боярства були на півночі в Задесенні і придніпровській Сіверщині. Тут великі княжі й боярські села... пасіки і риболовлі..." [Грушевський, 1928, с.108]. Археологічні роботи в регіоні дозволили простежити як відповідні топоніми, так і речі, що вказують на присутність представників феодального стану [Шекун, 1985, с.44-46], виділити певні соціальні особливості забудови.
Означені риси і в першому, і в другому випадку, проте, мають враховуватися лише в сукупності і при кореляції з іншими чинниками, котрі визначали соціальне обличчя населеного пункту. Як наголошував П.О.Раппопорт, "індивідуальні особливості... поселення... дозволяють в найбільш яскравій і повній формі змалювати картину реального життя" [Раппопорт, 1967, с.З]. Проте дослідник застерігав, що "не всі сліди виробництва означають наявність ремесла, адже могло існувати і домашнє виробництво, призначене не для збуту, а для задовільнення власних потреб... Аналогічно наявність дорогих імпортних речей зовсім не свідчить про торгівлю, оскільки ці предмети могли потрапити на поселення не лише завдяки торгівлі, але й іншими шляхами, наприклад в якості дарів, військових трофеїв тощо [Раппопорт, 1967, с.4]. З огляду на сказане, класифікувати поселення варто за комплексом ознак, що по своїй суті заперечень не викликає. Пропонувалося як основні використовувати топографію, характер і специфіку забудови та соціально-економічний статус населення, залучаючи також ряд додаткових критеріїв [Попов, 1994, с.36-38]. Але щодо перших двох основних ознак - друга часто детермінується першою, щодо третьої - наведені вище факти демонструють складність залучення для соціально-економічних висновків лише даних про характер знахідок. Проте, це стає можливим, якщо говорити про соціально-економічний статус, базуючись, перш за все, на даних двох перших. Саме аналіз розташування селищ та особливостей забудови на них дає змогу говорити і про соціальний аспект (що заслуговує на окрему увагу) і про функціональні особливості різних типів неукріплених поселень.
Щодо функцій селищ, в літературі наводився факт, що певні їх риси простежуються на основі вивчення регіональної специфіки, зумовленої, передусім, географічним середовищем. Це - як підкреслювала С.О.Біляєва - стосується згаданих уже поселень поблизу Овруча, поліських металургійних селищ, виробничої зони у Комарівці, ремісничих об'єктів на сільських пам'ятках Чернігівщини та ін. [Беляева, 1988, с.198,199; Беляєва, 1990, с.114-116; 1993, с.84].
На окрему увагу заслуговують пункти, які, хоч і були поселеннями сільського типу, тим не менше, мали оборонні споруди. І хоч вони не аналізуються в даній роботі, оскільки це неминуче привело б до розгляду соціального змісту пам'яток, що є окремою глобальною темою, проте при розгляді функціональних особливостей селищ зовсім не згадати їх було б некоректним. На сільський характер ряду укріплених пам'яток вказував В.В.Сєдов, відносячи до таких городища площею до 3 тис. кв.м [Седов, 1978, с.147], подібної точки зору дотримувався і П.О.Раппопорт, відзначаючи: "якщо поселення, що мали укріплення площею не менше 1-2 га можуть дійсно виявитись містами, то поселення меншої площі напевно виявляться сільськими. ...Сама лише наявність укріплень ще не вирішує питання про соціальний характер даного поселення" [Раппопорт, 1967, с.5,6]. Розглядуваний нами регіон подібну картину демонструє на прикладі пам'ятки біля с.Григорівка, центральна частина якої з найменш захищеного боку в XII ст. - за спостереженнями В.О.Петрашенко - обноситься дерев'яною стіною [Петрашенко, 1998, с.212].
Повертаючись до питання про різні за функціональним призначенням селища, варто нагадати твердження І.Забєліна, який вважав, що село, навіть у значенні окремої садиби, виражало господарську самостійність свого власника. [Забелин, 1876, с.544]. І саме через призму господарської діяльності - на що звертав увагу В.Я.Конецький - можна простежити вплив на систему розселення природних умов [Конецкий, 1984, с.161].
Щодо господарської діяльності, то вона - на думку В.Й.Довженка - носила натуральний характер, поєднуючи в собі землеробство, скотарство і промисли з домашнім ремеслом [Довженок, 1961, с.213]. Дане поєднання добре простежується на багатьох селищах (хоча ремісники, судячи в масштабів виробництва, обслуговували не лише свою сім’ю), дозволяючи говорити про загальне й особливе в їх розвитку, хоч кожне селище мало своє індивідуальне обличчя. Останнє, до речі, простежується не лише в Середньому Подніпров'ї, а й в інших регіонах, на що вже зверталася увага в публікаціях [Філіпчук, 1987, с.155,156].
Узагальнюючи результати робіт з селищної тематики, А.В.Куза підкреслював, що в цілому для вказаних пам'яток епохи Давньої Русі велике значення мали передусім добуваючі промисли, а також заняття в тій чи іншій мірі пов'язані а експлуатацією природних ресурсів: виплавляння заліза, випал вугілля, вигонка дьогтю; селянське господарство характеризувалося домашнім виробництвом, що повністю забезпечували побут. Разом з тим, в ході розкопок фіксувалися сліди ковальської, ливарно-ювелірної, гончарної справи тощо [Древняя Русь. Город. Замок. Село. 1985, с.103].
Розглянемо приклади пам'яток, що репрезентують як окремі специфічні галузі, так і їх сукупність у певних співвідношеннях. Вже називалася, як окрема категорія, селища тваринників у річкових заплавах та серед обширних поліських лук. Деякі з них піддані археологічному вивченню, зокрема, розташовані у басейнах Ума, Здвижа, Тетерева: на піщаних заплавних дюнах, невеликі за площею - від 30 х 70 до 80 х 150 м. Датуються вони XI-XIІІ ст., розкопки на одній з пам'яток (біля Бородянки) дозволили виявити підквадратний (0,85 х 1 м) черінь і передпічну яму наземного житла (глибина фіксації 0,15 м від сучасної поверхні). Розташування вказаних пунктів та їх розміри приводять - як вказувала Л.І.Іванченко - до ідентифікації їх з місцем проживання тваринників [Иванченко, 1981, с.122,123]. З іншою галуззю пов'язане ще одне заплавне селище - Борки III на р.Судость. Воно демонструє наземні житла, котловани типу напівземлянок, але без печей, господарські ями; тут знайдені численні кістки диких тварин і знаряддя обробки шкур [Смирнов, Шинаков, 1987, с.104; Смирнов, Нигматуллин, Сорокин, Шинаков, 1988, с.91; Смирнов, Сорокин, 1989, с.18].В публікаціях одностайно відзначався неземлеробський характер пам'ятки, акцентувалася увага на незвично високому відсотку кісток диких тварин. Проте, щодо конкретного визначення місця даного селища, думки дослідників розійшлися. Спеціалісти з археозоології, що обробляли колекцію, висловили припущення про можливість ототожнення пам'ятки з мисливським займищем літописних бродників [Маслов, Антипина, Мусатова, 1988, с.64,65; Антипина, Маслов, 1990, с.116-119; 1994, с.60-65], археологи ж, зокрема Є.О.Шинаков, схилилися до ідентифікації поселення як князівського заповідника, аналогічного згадуваним під 947 р. "ловищам" княгині Ольги [Шинаков, 1988, с.17-18; 1995, с.74, 79, 214; 1996, с.50, 51]. Не виключали можливості такого трактування й інші дослідники [Зотько, Нигматуллин, Смирнов, Смирнова, 1993, с.67]. До вивчення вказаного селища князівські ловища та перевесища, в т.ч. і в Сіверській землі, розглядалися без археологічних ідентифікацій [Голубовский, 1881, с.27; Фроянов, 1996, с.397].
Привертає увагу ще одне заплавне поселення, вивчене на території Чернігівського Задесення, - Анисів. Тут досліджено три житла, знайдено численні матеріали, що вказують на розвиток рибальства, а також речі, які свідчать про високий соціальний статус мешканців [Кузнецов, 1987, с.358, 359; 1988, с.49]. В літературі дана пам'ятка ототожнювалася з промисловим селищем рибалок [Шекун, 1992а, с.52; 1995, с.9-11]. Проте, дана ідентифікація не безсумнівна; авторами розкопок висловлювалося припущення щодо входження цієї пам'ятки до феодальної садиби в складі чернігівської міської агломерації [Кузнецов, Ситий, 1992, с.34-41]. Звернувши увагу на той факт, що цінні знахідки на селищах непоодинокі і навряд чи виявлені в Анисові невелика срібна підвіска, бронзова платівка-накладка, так як і уламки плінфи з цем'янковим розчином, тощо можуть слугувати єдиним критерієм віднесення до феодального осередку. Разом з тим підкреслимо, що рибальство на пам'ятці розвивалося (про що свідчать шиферне і свинцеві грузила), хоч навряд чи дане поселення промислове, скоріш за все, рибальство було лише однією з галузей. Разом з тим, останнім часом вивчені пам'ятки; де сліди даного заняття проявляються чіткіше. І хо територіально вони виходять за межі Середнього Подніпров’я, проте залучення їх як аналогії виправдане, оскільки база і організація промислу, що використовувалися давнім населенням у цілому були подібними. Приклади походять з басейну Бистрої Сосни та Дністра. Зокрема, так ідентифіковане поселення 6 біля с.Аргамач Пальна [Тропин, 1996, с.192]. Розташоване на тій же річці селище біля с.Лави демонструє не лише рибальську, а й залізоробну спеціалізацію [Тропин, 1992, с.205]. Привертає увагу і пам'ятка, вивчена біля с.Сокіл у Подністров'ї. На ній досліджено напівземлянку без опалювальної споруди. На думку О.Л.Вільшанської, вона функціонувала в теплі періоди і використовувалася рибалками під час лову [Вільшанська, 1988, с.85-90]. Стосовно останнього об'єкту - варто принагідно згадати аналогічні, виявлені на охарактеризованому вище селищі Борки-ІІІ. Серед селищ з подібними топоумовами - пам'ятка з наземними житлами, досліджена С.Гамченком на острові біля с.Студениця на Житомирщині [Гамченко, 1899, с.3-93].
Наведені приклади демонструють певну сезонність у функціонуванні селищ чи використанні окремих об'єктів з їх складу. Подібне явище досить розповсюджене, поодинокі невеликі поселення на підвищеннях в заплаві виявлені в окрузі Любеча [Шекун, 1992б, с.52] та в цілому в межиріччі Дніпра і пониззя Десни [Веремейчик, 1994, с.7; Шекун, 1996, с.114]. Сезонний характер або певна виробнича спеціалізація - не єдині форми прояву функціональних особливостей селищ регіону. Основною рисою багатьох з них є багатоструктурність економіки і багатогранність виробничої діяльності, розвиток різноманітних ремесел і промислів. Аналізуючи сільську кустарну промисловість, Р.Попов підкреслював, що вона зумовлювалась, передусім, несприятливістю умов для землеробства (.що змушувало селян шукати підспір'я в формі промислової праці) з одного боку і доступністю та дешевизною матеріалу, простотою прийомів, операцій, незначними пристосуваннями, можливістю збуту - з іншого [Попов, 1875, с.15-21]. Всі ці умови наявні в лісовій зоні, на чому наголошував В.П.Петров, характеризуючи багаточисельні і різноманітні неземлеробські заняття населення останньої [Петров,1968,с.33]. Суттєво проявляється це - за спостереженнями А.Г.Данилюка - і в регіональних особливостях народного будівництва, відображаючи в тому числі і зміну господарських типів [Данилюк, 1982, с.59,60]. Яскраво і вичерпно демонструють загальну тенденцію лісової зони до розвитку ремесел та промислів і селища Українського Полісся. За спостереженнями чернігівського дослідника В.П.Коваленка, навіть в пізньосередньовічні часи це сягало найрізноманітніших сфер діяльності - аж до відлову і дресирування ведмедів [Коваленко, 1992, с.ЗЗ; 1993, с.68]. Подібна картина спостерігається і щодо давньоруських селищ, причому строкатість і різнобічність досліджуваних утворень приводить до постановки питання: чи були серед поліських селищ типові і середньостатистичні? Абстрагуючись, можна відповісти ствердно, але наголосити на індивідуальних особливостях кожного [Готун,1995, с.121]. Вже називались поселення тваринників, рибалок мисливців; пам'ятки, де розвивалися ремесла. Поліські ж селища демонструють картину ще багатоструктурнішу. Тут фіксуються і спеціалізовані виробничі села, і пам'ятки, де ремесла і промисли були допоміжними по відношенню до землеробства і тваринництва, і пункти, де певна галузь була домінуючою, а рільництво та скотарство другорядними. Спостерігалися і різні співвідношення та взаємозалежність окремих галузей. Крім специфіки економічної діяльності привертає увагу і неоднорідність структурних елементів забудови селищ, що вказує на соціальні особливості населених пунктів чи їх ділянок; це заслуговує окремого висвітлення.
Господарська багатопрофільність добре простежується за матеріалами поселення Ліскове, де вивчені сільськогосподарські споруди, житло-майстерня ювеліра, кузня, ями для добування смоли та дьогтю, будівля з численними обробленими фрагментами шиферу, яма для випалу вапняку тощо. Про інші галузі свідчать криця в горщиках, знахідки, що вказують на розвиток рибальства, бортництва. На думку О.В.Шекуна та О.М.Веремейчик, місцеві ремісники обслуговували всю округу [Шекун, Веремейчик, 1995, с.155]. Подібна картина спостерігається і на інших селищах регіону. Зокрема, на поселенні Овраменків Круг досліджені виробничі споруди для смолокуріння, овин, яма в жаровнею. Зернові ями, жаровню та житло в обробленими роговими заготовками вивчено на селищі Криниця. Лісохімічний промисел розвивався на поселеннях Деснянка, Козарки, Криниця, Льгівка. Виплавкою заліза займалися на селищах Сибереж, Очеретяна Гора, Кам'яна Гора. На поселенні Деснянка виявлено сліди як добування заліза, в т.ч. розвал горна, так і його обробки - ковальської і слюсарної справи [Веремійчик, 1985, с.102; Веремейчик, 1986, с.31; 1989, с.88; Шекун, 1990, с.133,134; Шекун, Сита, 1993, с.39; Веремейчик, Пашкевич, 1995, с.19; Веремейчик, Готун, 1996, с.65-68].
Про зернове господарство, як одну з пріоритетних галузей, свідчать також матеріали з поселення Рів-ІІ в Подвоєнні. Тут досліджено житла, погреби, зернові ями, снопосушильню. Займалася місцева людність і залізообробкою: вивчено майстерню відповідного профілю [Коваленко, Моця, Шекун, 1985, с.288]. Знайдено тут і артефакти, що вказують на розвиток рибальства. Прикладом можуть слугувати грузила, аналогічні виявленим на поселенні Анисів [Простантинова,1988,с.34].
Селища каменотесів на Овруччині вже згадувалися. Вони - на думку П.С.Пеняка - були пов'язані з сільським господарством і їх мешканці користувалися загальною в селянством суспільно-правовою градацією [Пеняк, 1987, с.34]. Дещо вище згадувалася будівля в численними шматками обробленого шиферу, виявлена в Пісковому. Варто відзначити і наявність подібної в Софійській Борщагівці [Готун, Моця, 1993, с.78]. Ще більш віддалене від районів сировини селище, на якому обробляли шифер, вивчене у верхньому Поволжі. Тут в одному з жител виявлено більше 40 шиферних пряслиць та кілька десятків намистин, в тому числі напівфабрикати [Милонов, 1950, с.155, 158]. Даний приклад, з огляду на його територіальну віддаленість, слугує додатковим підтвердженням існування подібних не лише на Овруцькому кряжі; зрештою, і в містах - Києві, Мінську, Мозирі та ін. майстерні вказаного призначення зустрічалися не раз [Айналов, 1904, с.29; Штихов, 1978, с.113; Гупало, Івакін, Сагайдак, 1979, с.45, 46; Трусов, 1991, с.66, 67].
Дослідження показали, що чим менш сприятливими були умови для сільського господарства, тим більшого значення набували ремесла і промисли. Так, на поселенні Автуничі, розташованому на малородючих піщаних і супіщаних грунтах в оточенні лісів і боліт, простежено сліди високорозвинутого багатогалузевого господарства. Зафіксовано знахідки, пов'язані із землеробством, скотарством, мисливством, рибальством, збиральництвом. Відзначимо, що рільничі знаряддя нечисленні, а відбитки зерен та обвуглені зернівки вказують на відсутність монокультурної злакової спеціалізації: згідно аналізів, зробленим Г.О.Пашкевич, тут вирощувалось мінімум сім видів типового для давньої Русі палеоботанічного спектру. Крім вказаних галузей, високого розвитку досягли гончарство, лісохімічні промисли та ін., займались на поселенні і роботою з чорним металом. Інструменти свідчать про слюсарне ремесло, обробку дерева, шкіри тощо.
Розкопками зафіксовано розвиток гончарства ще на ряді пам'яток. Горни на поселеннях Томашівка, Малополовецьке, на селищах поблизу Райковецького городища вже перераховувалися. Остання пам'ятка репрезентує також неукріплені селища, жителі яких займались сільським господарством та такі, де було зосереджене ремісниче виробництво (гончарне, виготовлення жорен і т.п.). Пам'ятки зі слідами ремісничої діяльності авторами розкопок визначались як посади давньоруського міста [Мовчанівський, 1934, с.211; 1935, с.146-147; Гончаров, 1948, с.49,50; 1949, с.35-46; 1950, с.54-57]. Привертають увагу вивчені на вказаній пам'ятці житла, де окрім звичайної печі зафіксовано гончарний горн чи ще одну піч - технічного призначення.
Вище вже називалися поселення металургів, в тому числі і сезонні виробничі селища з легкими наземними будівлями і господарськими ямами біля с.Лапутьки, де - на думку П.П.Толочка - займалися "відхожим" промислом жителі сусідніх городищенських центрів [Толочко, 1980, с.163]. Аналогічна пам'ятка відома і біля с.Новосілки [Телег1н, 1965, с.98]. Пов'язане з сільським ремеслом спеціалізоване виробниче поселення репрезентує і згадуване вже селище Колонщина. Учасники розкопок вказують навіть на наявність на ньому двох виробничих ділянок: до однієї входило житло, спеціалізовані споруди, ями, залишки наземної печі; до іншої - житло, металургійний горн, споруди, ями [Монтаг, Філюк, 1993, с.40; Серов, Філюк, 1990, с.73,74; Філюк, 1995, с.77]. З чорним металом мали справу і жителі селища Гульськ. Поряд з будівлями вказаного призначення вивчено на селищі і хліви, комплекс для просушки зерна і випікання хліба та ін. [Звіздецький, 1991, с.22, 23; Звіздецький, Носіков, 1992, с.35-38; Звіздецький, Готун, 1997, с.32-52]. Подібна картина спостерігається і на селищі Комарівка, де металургія співіснує з лісохімічним промислом, рільництвом та ін. [Кубышев, 1967, с.24-27; 1968, с.49-51; 1969, с.158-159; 1971, с.239-242; 1972, с.339-341; Бєляева, Кубишев, 1995, с.24-27].
В зонах родючих грунтів знаходились великі селища землеробів. На думку П.П.Толочка, показове в цьому відношенні поселення неподалік від городища Іван-гора з десятками жител і господарських споруд, численними сільськогосподарськими знаряддями [Толочко, 1980, с.162, 163]. Землеробство досягло високого рівня розвитку на селищах, відкритих поблизу сіл Назаровичі [Степаненко, Блажевич, 1976, с.151-163], Дорогинка [Серов, 1985, с.354; 1987, с.410-411; Південноруське село...,1997, с.108-112] та інших.
В літературі характеризувалися об'єкти, пов'язані з обробкою та зберіганням зернових, вивчені на Григорівському поселенні: двокамерна будівля з печами для просушки і випічки хліба та ямою-погребом; споруда для просушки снопів; комора для зберігання збіжжя; на високий рівень розвитку галузі вказують і знахідки знарядь [Петрашенко, Пашкевич, 1992, с.198-210]. Серед інших занять - рибальство, мисливство, промисли. Наявність гончарного горну вказує на місцеве виробництво кераміки, шлаки і великі печі виробничого призначення - на металообробку [Петрашенко, 1993, с.67; 1995, с.147; Південноруське село...,1997,с.121].
Розглядаючи функціонально різні типи сільських поселень, необхідно згадати заміські оселі представників феодального класу. Вже згадувалось ототожнене із подібною садибою селище Анисів. Проте, дана ідентифікація базувалася лише на престижному речовому комплексі. Розкопки ряду Селищ показали, що подібні знахідки для давньоруського села не виняток. Разом з тим, є приклади дослідження саме сільських феодальних осередків. Показове в даному відношенні селище Чауси в Могилівському Подніпров'ї. Тут вивчено садибу і окремі господарські будівлі навколо неї. Більшість споруд - наземні; зафіксовано погреби, вогнища і печі за межами будівель. Автор розкопок вказує, що дане обійстя належала дружиннику-землевласнику чи представнику власницької адміністрації. Навколо проживали ремісники - на це вказують сліди залізоробної справи, а різноманітність форм посуду і запаси сировини свідчать про домашнє гончарне виробництво. Попри наявних слідах ювелірного ремесла, деревообробки, рибальства, тваринництва, мисливства, відсутні знахідки, пов'язані із землеробством, що привело Я.Г.Ріера до припущення, що сільськогосподарська зона знаходилася у віддаленні від садиби феодала, на ще не відкритій частині пам'ятки [Риер, 1981, с.15,16].
Привертають увагу ще кілька типів селищ; хоч вони виявлені і за межами Середнього Подніпров'я, але репрезентують надзвичайно цікаві соціально-економічні утворення. В Подонні на дюні вивчено вогнище і два глинобитних майданчики; житло (4х4 м) - легкої наземної конструкції тимчасового (сезонного) користування; датується комплекс в межах XI -початку XII ст. і ототожнюється дослідником пам'ятки зі стоянкою бродника [Синюк, 1993, с.83-86].
Кілька комплексів пов'язані з відправленням культів. Показове в даному відношенні неукріплене святилище ХІІ-ХІІІ ст. в Медоборах на Тернопільщині. Комплекс язичницьких споруд на селищі "Бабина долина" датується II половиною ХІІ - І половиною ХІІІ ст.; для його спорудження використані котловани жител давньоруського селища XI ст. В складі пам'ятки - капище; 4 жертовні камери, жертовні ями та 2 "сухі" колодязі [Ягодинська, 1994, с.55]. Згадуються поселення служителів язичницького культу біля городищ-святилищ і Б.О.Тимощуком [Тимощук, 1994, с.35]. А розкопки поселення поблизу Рогачова дозволили зафіксувати житло жерця на святилищі [Соловьева, 1970, с.304, 305].
Оригінальний текст: http://archaeology.kiev.ua/pub/gotun.htm
Wikipedia: http://uk.wikipedia.org/wiki/Подніпров'я